ПОКЛОНИСЬ ЛЮБВИ (стихотворения)

Молодые сердца постоянно находятся в поисках своего пути, в стремлении к далекой цели: «Я встречи буду ждать, / Творя мечту свою, / И мир иной придет – / Я верю – не иначе!» И ведет их по этому пути мощная направляющая сила, которая движет всем бытием: «Поклонись Любви, мой Милый, / Добрый, Светлый, вечный Друг. / Поклонись Любви, мой Милый, / Ведь она, она... вокруг!»

Молодые знают, что в условиях Земли Любовь и Мудрость нуждаются в приумножении и охранении («Ми – Стражі вічності й Землі, / Ми – Стражі Красоти й Любові»), они верят в единый путь - путь Света («– Путь Света – он Вечен как Знание? / – Да, он в Бесконечность ведет. / – Любовь к Свету и Неба Признание – / Украсят твой Вечный полет!»)

КУДА ИДЕШЬ ТЫ?

Куда идешь Ты, Странник мой земной...
Куда несут тебя Земли невзгоды?
Зовет тебя неслышно мир Иной,
Души твоей Божественной Природы.

Пусть злобствуют враги возле тебя,
Пусть все проблемы мир твой осаждают,
Ты их прости, благослови, любя,
Они Тебя лишь к Свету направляют!

Да, тяжело, да, боль Сердец не раз,
Коснется и разрежет Твою Душу,
Но помни: жизнь и мир – лишь мастер-класс,
Чтоб вырваться из недр земных на Сушу!

Ты к Небу воззови и протяни
Серебрянную нить Добра Желаний,
Наполнив смыслом призрачные дни
И защитив тропу твоих исканий!

¤ ¤ ¤

Моя мечта - гори!
Гори, гори, сгорай!
Пусть огнь твой плавит
Все, что я не понимаю,
Моя мечта - твори!
Твори и созидай
Миры прекрасные Любви,
Они идут, грядут,.. – я знаю!

Моя мечта, лети,
Приказ услышав мой!
"Осанна", – воспою
Владыке,.. и заплачу,
Я встречи буду ждать,
Творя мечту свою,
И мир иной придет –
Я верю – не иначе!

¤ ¤ ¤

Мой Свет, лечу к Тебе,
Молитвой от Себя
Тебя познать хочу,
Познаю – верю я!

Мой Сильный, Всемогущ
Твой облик Неземной,
И пусть он так во мне
И будет, Отче мой!

Войди в мою Судьбу,
ЕЕ определи,
Я дать Тебе хочу
весь свет своей Любви,
Прими меня, мой Дом,
И милостью храни
Всех тех, кого люблю,
А за грехи… брани!
Но одного прошу:
Не дай Душе остыть!
Огонь Ты воскреси
И помоги мне Жить!
Аминь! С Тобою Я
свой крест в веках несу!
И, лик Твой отирая,
Мне слышится: «Спасу!»

ПОКЛОНИСЬ ЛЮБВИ...

Поклонись Любви, мой Милый,
Добрый, Светлый, вечный Друг.
Поклонись Любви, мой Милый,
Ведь она, она…вокруг!

Поклонись Любви, мечтая,
Поклонись Любви, любя,
И во всем она святая,
Ждет она всегда тебя!

Даже если боль обиды,
Боль от горя и утрат –
Ты в ее глазах увидишь
Солнца свет, мой Друг и Брат!

Даже если все на свете,
Будто все – против тебя,
Она Свечечкой засветит
Свет – огонь внутри Тебя!

Ты в глаза взгляни ребенка,
И увидишь ее свет,
Он – как лучик первый, нежный,
Он – души твоей рассвет!

Поклонись Любви Единой,
ЕЕ миру, Красоте,
ЕЕ Вечности и Свету,
Ей как Ангелу, Мечте!

Все реально, все возможно!
Все Тебе она воздаст –
Только тихо, осторожно
Сердца отвори ей часть!

Поклонись Любви, мой Милый,
Друг, сестра и добрый Брат,
Она огнь зажжет и Силу!
Сделай первый шаг от Врат!

¤ ¤ ¤

Усім подругам та сестрам - жінкам:
Матерям, Сестрам, Донечкам, Бабусям, Подругам,
які несуть Світло в буденність, присвячується

І Жінка я, і Всесвіт і Людина!
Я створена із почуттів і дій.
У Всесвіті мій світ – лише хвилина,
У Всесвіті творінь й яскравих мрій!

Я – Мати, Берегиня свого роду,
Дружина і Кохана водночас,
Я – Серце своїх діток і народу,
Що також тут, як я, лише на час.

Я прагну у Красі повік зростати –
У тій, що дух творить і напува,
ЇЇ із Серцем кожного вінчати
І відчувати, що Люблю й Жива!

Я – зорепил з Молочної дороги,
Що у безмежжі в’ється в небесах,
Бувають у житті різні тривоги –
Та Світлом подолаю кожен страх!

Я – Жінка, Я є Всесвіт, Я – Дитина
Єдиного і Вічного, що в нас,
Він дав мені наймення: ти – ЛЮДИНА!
І не підвладний наді мною час!

Хай знову возвеличиться Начало –
Начало Матері і Жінки водночас!
Воно для кожного є захистом, причалом
У всі віки, у кожен день і час!

МИ – СТРАЖІ ВІЧНОСТІ Й ЗЕМЛІ...

Ми – Стражі вічності й Землі,
Ми – Стражі Красоти й Любові.
І що нам хмари знавіснілі,
Коли вогонь горить у крові!

Нам вже обридла оця Ніч –
Ніч злоби, хаосу й неволі.
– Титани Духа, оживіть!
Й візьміть у руки свої долі!

Ви - наша Сила і Оплот
Серед матерії із плачу,
Енергію Вам вічну шлем
І сили Духу на додачу!

Настане скоро вже Ваш час!
І переміна вже настане,
Ніяке зло не зможе нас
Здолати, о Брати Титани!

Будемо зброю ми гострить:
Щити і стріли влучні з слова –
Хай запалає, закипить
Хаосу темная основа!

Хай світло обійме усіх,
Що в душах наших жде години!
Едемом буде Ясен-Світ
Саме з цієї, знаю, днини!

ПРОЗРІННЯ

Мій лет, мій плин пробудить час.
Удари серця збудять душу.
І я відчую водночас
Все те, що відчувати мушу!!
Я буду бачити світи –
Такі далекі, неозорі,
І тихо скажу: я – це Ти,
В глибинах, де сіяють зорі.
Я зрозумію, що Життя –
Це щось величне й неосяжне,
Й Любов є істина буття,
Яке назвуть колись: «Найсправжнє»!

ШЕПОТІННЯ ДВОХ СЕРДЕЦЬ...

Весна з землею повінчалась,
Вже у садах бузок зацвів,
Твоєю кров’ю причащалось,
Твоєю формою вкривалось
Під серцем матері дитя.
Ще мати се не відчувала,
Та біля неї Дух витав
ЇЇ дитини нерожденний,
Із нею всюди він бував.
А серце матері відчуло,
Воно найперше ожило,
Найперше тихо посміхнулось
Й сльозу найперше пролило.

– Моє маленьке, – так казало. –
О, найдорожче! Ти прийшло...
Тебе так довго я чекало,
До тебе руки простягало,
І ти, мов в казці, ожило!

– О мамо, мамочко, матусю,
З далеких Космосу глибин,
Від Світла зір, Планет, Енергій
До тебе був мій літ, мій плин.
Я чуло, чуло – й лиш до тебе
Мене магнітом так тягло,
Із Неба, ангельського Неба,
Під твоє, мамине, крило!
Моє Серденько лиш із твоїм
Хотіло разом ось тут буть,
Боротись разом і Любити,
І пізнавати Краси суть!
Тепер ми разом –
Разом, мила,
Ми разом будемо...
Люблю…
Лиш пам’ятай: Ти – моя сила,
І через тебе со-творю
Свою від Батька місію…

РОЗДУМИ ПРО СЕНС МОГО ЖИТТЯ

Пізнати би Серце – і Серцем
У вись неозору злетіти,
Де мрії, де вічність, де щастя...
Злі думки, вас змушу тремтіти!
Із вами боротимусь вічно,
Принаймні до скону буття,
І виграю битву одвічну –
Я хочу ствердити Життя!
Я хочу, я прагну, я мрію
В дієвість із мрій перейти,
Створити руками Надію,
Творити між зірок мости.
Землі всю Любов свою дати,
І людям усім - всю Любов,
ЇЇ, як життя, пізнавати –
Вона бо є плоть наша й кров.

¤ ¤ ¤

Душі сильні, вірні і прекрасні,
Крилами бережіть Ви, Землю-мати
Ваші очі мов з кришталю ясні,
З Вами прагну жити і злітати!

Душі сильні, вогненні і мужні,
Дайте сили з Вами працювати!
І у днях буденних, в сірих ночах
Лише Світлу шану віддавати!

Душі, що на Землі проходили
Свої миті і змогли здійнятись,
Поможіть розкрити й наші крила,
Щоб із Небом Вічним повінчатись!

¤ ¤ ¤

Мои Друзья! Мой Вестник ясный!
К Тебе мой взор я обращу!
Ты – Свет! Ты – Луч! Ты – Страж бесстрастный!
Тебя я в Сердце приглашу!

С Тобою в Древние селенья
Пространств невидимых пройду,
С Тобою буду я учиться
И в Жизни Дух я свой найду!

Жизнь нелегка, жизнь как горнило,
В котором плавится руда,
И Ты – помощник мой и Сила,
Мой Друг! Со мною навсегда!

Меня своею Ты рукою
Сквозь мглу и хаос поведешь!
Тебе я верю! Не лукавлю! –
Ты знаешь – правда или ложь!

Прости меня за дни и ночи,
КОГДА, твою Любовь забыв,
Я отвергаю Твою руку,
Дракона в Сердце разбудив!

Мне, осужденной в те моменты,
В неравном бое помоги
И Руку помощи, прошу Я,
Простив, с Любовью, протяни!

¤ ¤ ¤

Путь Света усеян не розами.
– Шипами из роз? – Может быть.
– Стихами? – Скорее уж прозами.
– А взлеты? – И их не забыть!

– Путь Света – лишь труд и страдание?
– О нет – это Радость и Труд!
– Путь света – тревоги и Знание?
– Любовь и Гармонии суть.

– А сколько, скажи, нам понадобится
По этой Дороге идти?
– Вся Жизнь – может... Вечность...
Но Знание есть Светоч на этом Пути!

– Пройдя его, тихо воскликнешь:
«Неужто, уж все?! Я прошел?!»
И новую дверь приоткроешь –
Ты в Путь новый снова пошел!

– Путь Света – он Вечен как Знание?
– Да, он в Бесконечность ведет.
– Любовь к Свету и Неба Признание –
Украсят твой Вечный полет!